Про підприємствоІсторія

Історія

     Інститут засновано 1 листопада 1930 року як київське відділення Гіпротрансу (Наркомату шляхів сполучення) в результаті об'єднання трьох невеликих проектних груп: Київської філії Центрального бюро вузлів і станцій, “Вокзалбуду” та Мостовипробної станції Південно-Західної залізниці, а від 1936 року, в результаті злиття із проектним відділом Південно-Західної залізниці – Київська проектна контора “Київтранспроект”.
     У 1939 році Київську проектну контору “Київтранспроект” перейменовано у „Київтрансвузолпроект”, а з 1951 року реорганізовано у Державний проектно-вишукувальний інститут “КИЇВДІПРОТРАНС”, від 2006 року – сучасна назва.
     Перші десять років завданням колективу було здійснення корінної модернізації й технічного переоснащення залізничного транспорту в умовах загальної індустріалізації СРСР, посилення її обороноздатності.
     У передвоєнний період інститут виконав великий обсяг проектних робіт, пов'язаних із посиленням наявних залізничних підходів до східних і західних кордонів СРСР.
     З початком війни у 1941 році основна частина колективу „Київтрансвузолпроекту” була евакуйована у Магнітогорськ (РФ), де виконувала проекти щодо розвитку залізниць Уралу та Сибіру.
     У 1943 році на базі інституту організовано проектно-відбудовні відділи на Московсько-Донбаській і Південно-Західній, 1944 – на Одеській, Вінницькій, Львівській й Ковельській залізницях.
     На початку 1944 року, після повернення з евакуації, інститутом розпочато відновлення зруйнованого фашистами залізничного господарства України та Білорусі, а у повоєнні роки до сфери діяльності були включені залізниці на території Молдови, центральних районів Росії, Сибіру та Далекого Сходу.
     Серед унікальних інженерних і архітектурних споруд, збудованих за проектами Київдіпротрансу,  – залізничні вокзали в Києві, Львові, Одесі, Чернігові, Житомирі, Черкасах, Тернополі, Кишиневі, Бресті, Гомелі (обидва – Бєларусь), Челябінську, Барнаулі, Магнітогорську,(усі – РФ); залізничний комплекс паромної переправи на Чорному морі Іллічівськ –Варна; розвідний автодорожній міст з найбільшим у Європі поворотним прогоном довжиною 134 м у Миколаєві; пункт перестановки вагонів із широкої колії (країн СНД) на західноєвропейську в м. Чоп і Єсень (обидва – Закарпатська обл.), великі мости через ріки Дніпро, Десну, Західний і Південний Буг, Дністер, Німан, Тису, Бистрицю.
     Після здобуття Україною незалежності  у 1991 році, увага інституту була сконцентрована на питаннях збереження енергетичних ресурсів на залізничному транспорті. За проектами інституту виконані роботи з переведення основних напрямків залізниць України на електричну тягу поїздів. Повністю електрифіковані напрямки європейських ІІІ та ІХ залізничних транспортних коридорів.
     Найбільш вагомими об’єктами останніх років, які збудовані, або будуються за проектами чи при безпосередній участі інституту є:
        • вокзальні комплекси на станціях Київ-Пасажирський та Дарниця;
        • залізнично-автомобільний міст через р. Дніпро у м. Києві;
        • адміністративна будівля Міністерства транспорту України у м. Києві;
        • адміністративна будівля Управління перевезень „Укрзалізниці” в м. Києві;
        • морська залізнична паромна переправа в порту „Керч” на Азовському морі;
        • впровадження швидкісного руху на залізничних напрямках Київ – Харків, Київ – Дніпропетровськ, Київ – Москва.
     Київдіпротранс виконав розробки фундаментального значення в галузі залізничного транспорту України:
        • схеми розміщення та розвитку залізниць, головних сортувальних, прикордонних, пасажирських, вантажних та припортових станцій;
        • генеральні схеми розвитку найбільш важливих залізничних вузлів: Києва, Львова, Одеси, Чопа та інш.
        • схеми розвитку швидкісного руху поїздів в Україні.
     Ці розробки інституту широко використовуються при плануванні розвитку залізниць України.
     В різні роки інститут очолювали  А. Голодов,  Г. Борисов.,  А. Савельєв,  А. Компанієць,  В. Міленький,  П. Мусієнко,
М. Богатирьов, В. Монащенко, В. Іщенко.
     Від 2011р директор – Ю. Семешко.